ГоловнаБлогиЕконом Фреш - блог компанії Економ Фреш ► Віталій Кварцяний: "Завдання номер один - участь у Єврокубках"
знайти

Віталій Кварцяний: "Завдання номер один - участь у Єврокубках"


Кварцяний

Луцьк футбольний святкує перемогу «Волині». На вулицях, у маршрутках, кав’ярнях тільки й мови, що про матчі з флагманами українського футболу – київським «Динамо» та донецьким «Шахтарем». Оптимісти впевнені: Луцьк вже ніколи не піде із Прем’єр-ліги. Найвідданіші фанати і взагалі пророчать команді Віталія Кварцяного велике майбутнє у європейських кубках. Суперечки точаться лиш за те, який кубок вигравати першим. Вболівальники «Волині» налаштовані рішуче, а як же футбольний клуб? Про це вирішили поговорити з головним тренером «Волині» – людиною-легендою, для якого футбол не просто змагання, а життя. За плечима тренера багато перемог, здійснених планів. Він тренував футбольні команди України та Польщі. Відбувся як висококласний гравець і тренер. Пожив у багатьох містах за кордоном і в Україні, але найріднішою для нього залишається «Волинь». Тож попереду відчайдушна боротьба за виконання усіх життєвих мрій. Віталій Володимирович у гарному настрої, радо приймає нас у себе у кабінеті. На стінах – вислови і афоризми відомих філософів, тренерів, численні фото та відзнаки клубу. «Що ж, давайте поговоримо» – посміхаючись, погоджується відповісти на наші запитання.

Кварцяний, волинь– Ви знову зробили неможливе – вивели «Волинь» у Прем’єр-лігу. Для кого зробили такий дорогий подарунок?
– Щонайперше для вболівальників ФК «Волинь», які вже скучили за Прем’єр-лігою. Цього року у квітні виповнилося 50 років волинському футболу. Це дуже важливий історичний збіг. Тож наш вихід у вищий дивізіон – подарунок для всіх волинян. 
– Віталію Володимировичу, наскільки перемога футбольного клубу «Волинь» залежала від сильних світу цього – багатих лучан, меценатів, спонсорів, владців міста і Волині?
– Президент клубу Василь Столяр зробив усе, щоб команда нормально функціонувала: створив хороші умови для тренерської роботи. Для футболістів були зроблені максимально комфортні умови для тренувань. Був придбаний новий автобус, щоб гравці не мучились у поїздках, піднявши їх моральний стан і послабивши психологічну ситуацію. Адже автобус для футболістів – це як житло на колесах. В нас прекрасні поля для тренувань. З ініціативи Василя Андрійовича була придбана нова форма PUMА, змінився імідж. Все це допомагало нам перемагати.
– Яка гра запам’яталася Вам найбільше?
– У цьому році було багато таких матчів. Все ж найбільше, напевно, запам’яталися матч-дербі з Севастополем, гра у Львові, яка змінила хід чемпіонату і дала можливість Волині відчути себе лідером у групі. Команда підряд отримала одинадцять перемог! Таке не забувається!..
– Які завдання ставите на сезон 2010-2011років?
– Старатимемося зробити команду більш серйозною. Хоч у нас, порівнюючи з нашими конкурентами, у яких вже сформовані команди, залишилося не так і багато для цього часу, ми намагатимемося зробити все можливе і навіть неможливе, щоб стати грозою ліги. Завдання номер один – участь у єврокубках. І для ФК «Волинь» – це не фата-моргана.
– Ви і команда, тренер і гравці – чи почуваєтесь єдиним цілим, чи маєте взаємопорозуміння і, зрештою, чи можливо тренеру з-за лінії вигравати матчі?
– Не дивлячись на те, що цього року в команді було багато іноземців, команда зуміла порозумітися між собою і з тренерським складом, і з масажистами, і з лікарями. Всі працювали в одному ритмі – отримали хороший результат. Що стосується тренера за лінією, то з кожним роком все складніше і складніше достукатися до інтелекту футболістів. Інколи доводиться на когось крикнути, когось підігнати. Можливо, зі сторони це здається не педагогічно, некоректно, але іншим чином із ними не можна.
– Волинські вболівальники. Вони Вас то хвалять, то сварять, обожнюють, насвистують, захоплюються Вами! Що значать для Вас і Вашої команди ваші вболівальники і чи можливий без них футбол? 
– Для нас вболівальники – перш за все. Вони – найважливіша ланка наших взаємовідносин. Адже ми стараємося, граємо для них, присвячуємо їм голи і свої перемоги. І наш вихід у суперлігу – це дарунок їм за розуміння, підтримку і віру у нас.
– Усім відомо про суперечку навколо стадіону «Авангард». На якому рівні вона зараз?
– Де і в якій країні могло б таке бути, щоб мер міста не піднявся з місця і не заворушився в тому питанні, де відстоюється честь міста в найпрестижнішому виді спорту. Тож встаньте, подивіться, що робиться на бігових доріжках. Ноги можна покрутити! Хоч на них міська рада, під керівництвом Богдана Шиби, вже виділила понад два мільйона гривень, але процес реконструкції стадіону стримується. Як це не зібратися і не вирішити проблем стадіону міста? Потрібно знайти золоту середину і підписати новий договір, домовитись, хто і що робитиме. Сподіваємось, що мер міста – Богдан Шиба, включить розум, відкине амбіції в сторону і просто зробить справу! Такого стадіону немає в жодної команди вищого дивізіону. 
– Чи виникали думки про будівництво нового стадіону?
– Так. Є така ідея. Ми говорили про це з президентом клубу Василем Андрійовичем Столяром. Але спочатку необхідно побудувати нову базу для тренувань, відреставрувати стару. Надіємось, через рік-півтора буде сучасна тренувальна база, де зможуть тренуватися і діти, і дубль, і вищий дивізіон. А в планах є будівництво нового стадіону на місці підшипникового, або в Ківерцях, або між Луцьком і Ківерцями. Ось на одному із цих місць ми повинні створити нову споруду. Та що дивно, все, за що б ми не бралися, влада в особі мера Богдана Шиби хотіла зробити так, щоб ми нічого не робили. Добре, що ми зафіксували усі виконані роботи на відео, записали на касети, плівки. Дали пропозицію міській раді розглянути новий договір і привести стадіон до належного виду.
– По місту ходять чутки, що 15-49% акцій ФК «Волинь» були куплені Ринатом Ахметовим. Це дійсно так?
– Ні. Ахметов немає ніякого відношення до ФК «Волинь».
– Віталію Володимировичу, побутує думка, що сьогодні футбол – це більше змагання власників клубів, ніж самих футболістів?
– Цього року, як ніколи, до Прем’єр-ліги мали шанс вийти вісім команд. Відповідно і менеджери, і бізнесмени, не дивлячись на фінансову кризу, прагнули, щоб їх команди виходили на вищий рівень і не жаліли своїх грошей. Прем’єр-ліга підштовхує до розвитку інфраструктури і потужності клубу.
– Ви були і футболістом, і тренером, а часом одночасно виконували обидві функції. Кому складніше?
– Я вважаю, тренеру складніше. Хоч тренерам-початківцям здається, що це райська робота: одягнув костюм, краватку, походив, показав і все добре.
– Основу якого тренера Ви взяли на початку тренерської роботи?
– Був час, коли я тренував команду «Прилад» Луцького приладобудівного заводу, де грав і сам. Там мені доводилося формувати фінансову базу. За вісім років я пройшов серйозну школу. З тих пір зрозумів, що футболу потрібно повністю віддаватися. Коли з командою виграли чемпіонат області і вийшли в чемпіонат України, я відчув, що мені необхідні додаткові знання і вступив в інститут, здав екзамени на кваліфікацію, які проводила федерація футболу. Звичайно ж, прагнув познайомитися з відомими досвідченими тренерами. І тут пощастило. Випало мені бути на стажуванні у Володимира Ємця, Геннадія Жиздика – професорів українського футболу. Вони навчили як робити гроші, підбирати і заохочувати гравців, вирішувати складні організаційні питання. В них я багато чого навчився! Побачив, який спосіб життя ведуть, як думають, спілкуються, приймають рішення. Подобався мені їх цілодобовий контроль за футболом. А ще читав багато книг. Щось сприймав, щось ні. Завжди хотів мати своє. Ніколи і нікого не копіював. Волинь і сьогодні грає у свій футбол, пропонує власну тактику і високий стиль. За такою схемою не грає жодна інша команда.
– Як оцінюєте професіоналізм українських суддів, порівнюючи з європейськими?
– Українські судді не обслуговують матчів чемпіонатів світу та Європи. А це вже діагноз! Це свідчення того, що кваліфікація суддів не відповідає рівню великих змагань. В Україні є судді ФІФА, УЄФА , які обслуговують деякі матчі європейських кубків на певній стадії – 1/32, 1/64 і т.д. Наші судді не можуть отримати ліцензій на проведення фінальних матчів чемпіонатів Євро. В українських суддів відсутнє розуміння футболу. Я маю проблеми з суддями не через те, що вони симпатизують тій чи іншій команді. В мене претензії до їхньої некваліфікованої оцінки футбольних ситуацій. Вони привертають до себе надзвичайно багато уваги. На мій погляд, суддя на полі має бути невидимим, а вони тільки знай, що свистять. Вони заважають футболістам грати у футбол. А ще легко піддаються емоціям, їх заводить навіть покрикування гравців, вони реагують на емоції футболістів, на «липові» падіння. Вболівальник від такої гри засинає, а судді не контролюють дисципліну на полі. Судді повинні дати грати, а не свистіти.
Особисто я у футболі забороняю просто падати, корчитись. Кажу: «Вам не соромно? На вас же ваші дружини, жінки дивляться. Ви ж – чоловіки! Маєте терпіти біль і не показувати втоми. Впали, дві секунди – і вже на ногах». В інших командах тренери культивують падіння як обов’язковий технічний елемент гри. Ось хоч би у півфінальній грі із Таврією! Та їхні гравці тридцять хвилин на полі валялися! Вони боялися з нами грати!.. Хіба це футбол? 
– Коли важче було бути футболістом – за часів СРСР чи сьогодення?
– Багато компонентів можна порівнювати. Спосіб життя, роботи. Сьогодні молодь упивається відпочинком і напружуватися не дуже хоче. Сьогодні складніше формувати особистість! Не знаєш, в який момент у футболіста обірветься бажання грати, і… фанатизм втрачений. Сьогодні фанатизм – не такий щирий. Він притаманний для вуличного футболу. Раніше у футбол бігали зранку до вечора. Зараз стадіони – порожні: ніхто не займається грою. Зараз дорослі більше грають, ніж молодь. Вуличного, лугового, паркового футболу майже немає, а саме там народжуються таланти. Ніякий футбольний клуб не дасть того, що вулиця, що дасть не примусова гра, а самовіддана, невимушена. Вулиця не дозує гру! Стільки пограв і все. Колись проводилися змагання на приз «Шкіряний м’яч». У них брало участь до 50 команд. Тоді і м’ячів як таких не було, але була гра, азарт. А сьогодні і м’ячі є, і форма – немає кому грати. Багато приходить дітей, потім вони десь зникають. Мало таланту… А ще погано сформовані фізично, не витримують навантажень. Та й батьки кажуть, мовляв, не треба, щоб їх син професійно грав. Вони однак заберуть його на фінансовий факультет. А між тим у футболі тепер ходять великі гроші. Ось наш Тимощук! Сьогодні це багата людина! Завдяки футболу!!! Але ж він починав з чотирнадцяти років. 
– Яка різниця між футболістами вашого покоління і сьогочасними гравцями?
– Коли я подумки озираюся на наше покоління, розумію, що є велика різниця між футболістами минулого і теперішнього. Раніше ми боялися показати тренеру, що у нас щось болить Тренер питає: «Щось болить?» Ми: «Ні, нічого!» А зараз нічого не болить, а він хоче придумати, що у нього болить. В нашої молоді – все болить. А якщо у них все болить, то це вже не гравці, а пенсіонери. Проходить деградація всієї гри. А ще з’явилася велика різниця в ментальності, настроях, бажанні грати і перемагати. Зараз дивлюсь деякі матчі чемпіонату і вони мені не подобаються. Я дещо записую, шукаю якісь тактичні кроки. Та майже нічого нового нема. У футболі іде регрес. А раніше чемпіонат завжди породжував нові ідеї, дивував новинками тактики, різнобарв’ям гри. Можливо, колись це повернеться, але тепер у футболі – не найкращі часи.
– Чи мріяли Ви про футбол у дитинстві?
– Так. Якось у дитинстві захворів футболом. Виявилось, на усе життя.
– Як Ви шукаєте талановиту молодь?
– Це дуже довго розказувати…
– Серед вихованців клубу є майбутні зірки світового футболу?
– Я думаю, що так. У нас є три футболісти, яким по шістнадцять-вісімнадцять років. Через два-три роки вони засвітяться. Ось побачите! Вони зараз ростуть, робляться «гадкими утятами» – втрачають координацію, поки їх пластика, гнучкість формується. А в команді «Волинь» вже є гравці світового рівня. Це наш воротар Ндоє Ісса, нападаючий Майкон Перейра де Олівера – також дуже цікавий футболіст. Кінаш – наш український, якщо трохи подорослішає, стане відповідальнішим, серйознішим, також зможе досягнути успіху. Поки що він легковажно ставиться до свого таланту.
– Загляньмо в майбутнє. Чи є шанси у збірної України виграти Євро-2012?
– Шанс є завжди. А в нашої збірної досить хороший тренер Мирон Богданович Маркевич! Сподіватимемося, що всі спрацюються і фортуна буде на нашому боці.
– Якби тренером збірної України були Ви, кого б включили до складу команди?
– Я вважаю, що у команди є чудовий тренер і він вибирає для команди тільки найкращих гравців.
– Ви давно вболіваєте за Манчестер Юнайтед. Чому саме за англійський клуб?
– Як за збірну, то завжди переживав і вболівав за Бразилію. Що стосується англійських клубів, то саме там зародився футбол і одним із засновників Прем’єр-ліги був Манчестер Юнайтед. Там відразу в чемпіонаті було записано одне очко за нічию, три – за перемогу. В нас до 1994 року давали за перемогу тільки два очка. В Англії з перших днів були побудовані такі стадіони, яких ми не можемо і сьогодні збудувати. Всі знають, що футбол – нерентабельний вид спорту, а в Англії на футболі навчилися заробляти мільярди – на атрибутиці, глядачах, телебаченні, рекламі. Там вболівальники народжені для футболу. Там квиток не купиш, абонемент відвідування матчів передається з покоління у покоління. Окрім того, Манчестер Юнайтед для мене цікавий ще з молодості, коли там грали Боббі Чарльтон, Джордж Бест – гравці, які отримали Золотий м’яч. 
– Кого вважаєте найкращим футболістом сторіччя?
– Звичайно, Пеле. Але вже ХХІ століття, тому – Мессі.
кварцяний футбол– Як Ви ставитеся до того, що Вас називають найекстравагантнішим тренером українського футболу?
– Можливо тому, що я говорю те, що думаю. Вважаю, що факти не потрібно приховувати чи викривляти. Бувають ситуації, коли говориш нецензурними словами, а як іншими сказати, коли так воно і є. Я навіть матюк назвав би… Хай пишуть. Що тут такого? Чомусь соромляться говорити, а я не соромлюсь.
– Щоб Ви ще хотіли зробити у житті? Чи хотіли б змінили свою долю, якби змогли?
– Сильно змінювати немає чого. Найголовніше, як кажуть, погода у домівці, а в цьому плані у мене поки все нормально. З дружиною прожили тридцять шість років. Є діти, внуки. До цього прикріплюються якісь успіхи в роботі. Багато що можна було б змінити в характері, в своїй поведінці. Напевно, змінив би якісь манери…
– Які плани не вдалося реалізувати?
– Багато що не вдалося. Ми обігравали усі клуби вищої ліги, немає такого клубу, в якого ми не вигравали. Не вдавалося стабільно втримувати рівень. Вигравали чемпіонат міста, області, вигравали і першу, і другу ліги. Не вдалося виграти у вищому дивізіоні першого, другого місця і кубка України. Ось за це будемо воювати! За максимальні успіхи у Прем’єр лізі!!! Аби досягнути призового місця для Волині і виграти кубок!!!
– Незабаром у Вас День народження. Про який подарунок мрієте? Що найчастіше дарують футбольному тренеру?
– Так склалося, що дарують слонів. Я давно їх збираю… У мене вже понад шістсот слонів. Люблю цю тварину – вона сильна, надійна. Але річ у тому, що я не люблю дні народження, свята… Страшно не люблю, коли щось дарують. Люблю тільки Новий рік. Мені не подобається, що ми так багато відпочиваємо. Це жах… Скільки можна було б зробити справ.
– Віталію Володимировичу, бажаємо Вам і гравцям «Волині» міцного здоров’я та успішних двобоїв за чемпіонський титул, кубок та вихід у єврокубки!

Категорія: Футбол
Теги: Віталій Кварцяний, фк Волинь
Опубліковано: 2010.08.31 23:24


Увійдіть під своїм акаунтом, або зареєструйтесь щоб лишити коментар.

Підпишіться на нові коментарі до записів у блогах (RSS 2.0)