Леонід прокопчук: «Доводиться бути у постійній готовності»

Ні для кого не таємниця, що дільничний інспектор міліції – це перша людина, до якої поспішають громадяни по допомогу. Звертаються з різними питаннями та проблемами: чи щось поцупили, чи сусіди набридають, чи сімейні суперечки трапляються та з багатьох інших приводів. Дільничний, який давно звик до своєї роботи та її шаленого темпу, працює та намагається у першу чергу виконати свій обов’язок та допомогти кожному, але нам, усім людям, які можуть тільки здогадуватись про важкість цієї рутинної роботи, цікаво дізнатись, як проходить звичайний робочий день дільничного інспектора міліції.

Журналісти газети «Резонанс» вирішили провести один день зі старшим дільничним інспектором міліції Луцького МВ УМВС України у Волинській області майором міліції Леонідом Прокопчуком та побачити динаміку його роботи на власні очі.

Не встигли ми увійти та поспілкуватись із Леонідом, як у дверях «опорного» стояли троє хлопців, на вигляд років по двадцять. Виявляється, друзів викликали для профілактичної бесіди, адже, як пояснив нам пізніше Леонід Степанович, напередодні молодики добряче випили горілки та вирішили побуянити поблизу одного із розважальних закладів району. Вони штурхались та виражались до перехожих голосною нецензурною лайкою, про що, звичайно, працівники закладу повідомили міліцію. Ось тепер трійця друзів сидить навпроти майора міліції Леоніда Прокопчука та червоніє за свою поведінку. Він пояснив хлопцям, що вони уже давно не діти та повинні добре розуміти, що роблять. Адже вагома кількість майбутніх наглядних стає на хибний шлях саме у їхньому віці та ламає усе своє подальше життя. Вислухавши наставника, хлопці дали обіцянки, що більше подібного не повториться, і, попрощавшись, пішли.

Користуючись перервою, Леонід розповів, що на території обслуговування дільничного пункту міліції № 5 проживає майже тридцять тисяч чоловік. З цієї кількості 456 осіб перебуває на профілактичному обліку. Це люди, які звільнені з місць позбавлення волі, адміннаглядні, особи, які вчиняють насильство у сім’ї, наркомани, хронічні алкоголіки, психічно хворі та інші. З усіма цими людьми потрібно систематично проводити профілактичні бесіди та настанови щодо їхнього способу життя, перевіряти умови проживання та успіхи на шляху виправлення.

Під час розмови чуємо кроки людей – до дільничного прийшли нові відвідувачі. Валентина та її дочка Наталя уже не вперше звертаються із своєю проблемою до Леоніда Степановича. Виявляться, що колишній чоловік Валентини та батько її дочки полюбляє влаштовувати сімейні дебоші. Батьки Наталії розлучені, та вона все одно проживає зі своїм батьком, адже вони рідня. Дівчина вчиться, мріє стати у майбутньому юристом, крім цього, працює і ніби усе в 20-річної Наталі добре, якби тільки… Виявляється батько дівчини полюбляє випити, але проблема навіть не в тому, що усі зароблені гроші він витрачає на горілку, а те, що у захмелілому стані чоловік влаштовує вдома скандали, які частенько переростають у бійки. Саме тому мати з дочкою знову на порозі опорного пункту. Вони прийшли просити Леоніда черговий раз поговорити з уже добре знайомим йому Олександром.

Вирішивши усі формальності, жінки попрощалися з дільничним та пішли. А ми залишились і далі спостерігати, як не припиняють телефонувати на робочий та мобільний телефони майора Прокопчука. По телефону люди консультуються з міліціонером з різних проблем, цікавляться, що і як робити та коли краще підійти у разі потреби.

- До постійних дзвінків я уже давно звик, тим паче, що хоча офіційно працюємо ми з восьмої години ранку до десятої, трапляється по-різному. Адже насправді ми працюємо цілодобово і кожен може зателефонувати на мобільний, тому доводиться бути у постійній готовності, - розповідає Леонід Степанович.

Вже обідня пора, але Леоніду ніколи відпочивати, адже потрібно навідати одного із наглядних. Ми разом вирушаємо у дорогу. Підходимо до однієї із багатоповерхівок, піднімаємось на четвертий поверх та відразу чуємо неприємний запах із квартири, у яку ми направляємось. Правоохоронець постукав у двері, і нам відчинив чоловік років до п’ятдесяти у захмелілому стані. Увійшовши всередину, ми відчули, як сморід став взагалі нестерпним. У квартирі брудно, сміття валяється кругом, аж страшно було пересуватись по її території. У кухні чорний рукомийник, на підлозі величезна купа якогось ганчір’я, насипом лежать недопалки, валяються пусті пляшки з-під горілки. В одній із кімнат на ліжку ми розгледіли чоловіка, який спав, на хвилину навіть подумали, що він помер, але, на щастя, він лише дуже п’яний. У сусідній кімнаті схожа картина смітника та зграя мух. Від побаченого кошмару та смороду нам стало не по собі. Леонід тут уже не вперше, тому ця картина його не здивувала. Він серйозно поговорив із мешканцем та наголосив: якщо санітарні умови та п’янки не будуть припинені він складе на чоловіка адмінпротокол. Після настанов ми швиденько вибігли на вулицю ковтнути свіжого повітря.

По дорозі до наступного наглядного ми зустріли ще одного із того ж контингенту, і Леонід Степанович розпитав, як у нього справи та чим чоловік займається. Почувши про досягнення хлопця на шляху виправлення, ми поспішили далі.

Прибувши за наступною адресою, виявилось, що вдома нікого немає, проте як і повинно бути, у дільничного є мобільний номер підопічного. Зателефонувавши, ми дізнались про те, що він зараз на роботі, запевняв, що у нього все добре і криміналом більше не займається. Леонід Степанович вислухав його, але у свою чергу повідомив, що усе перевірить.

Ось уже сутеніє, і ми вирішили, що пора прощатись із дільничним інспектором міліції Леонідом Прокопчуком. Адже у нього робочий день ще не закінчується, а навпаки – починається сам розпал, оскільки на вечір усі повертаються по домівках і починається саме цікаве: сварки, бійки та мало що ще людям видумається. Зараз він продовжить свій шлях, перевіряючи наглядних, а після десятої вечора піде додому з надією, що сьогодні ніч буде спокійною.

Юлія ЛОКОТЬКО,
СЗГ УМВС України у Волинській області