Літературна академія у Луцьку стала замовлянням до Бога

Лише Волинська державна обласна універсальна бібліотека імені Олени Пчілки спромоглася вшанувати (з нагоди 70-літнього ювілею) визначного краянина Миколу Жулинського – академіка, президента Міжнародного громадського об’єднання «Волинське братство», голову Наглядової ради Волинського національного університету імені Лесі Українки. У головній книгозбірні краю відбулася літературна академія «Слово і доля Миколи Жулинського». Повідомляє «Волинська правда».

Згадувану імпрезу (автор сценарію та режисер Ірина Пантолік) вели Іванна Волох та Валентина Ткачук – завідувач і провідний бібліотекар відділу міського абонементу. А своєрідним заспівом до невимушеного діалогу стало щире слово Ірини Констанкевич – проректора навчально-виховної роботи ВНУ імені Лесі Українки. Ніна Горик, голова Волинської обласної організації НСПУ, свій виступ завершила зізнанням: «Наша розмова – це замовляння до Бога, щоб Микола Григорович жив, жив, жив і творив для гордості і слави України, української літератури, українського літературознавства.

Під час академії прозвучали вірші заслуженого діяча мистецтв Петра Маха, присвячені Миколі Жулинському, – «У Новосілках церква – від Миколи», «Дума про врятованого батька».

Серед тих, хто поділився своїми роздумами про славетного земляка, – і заслужений працівник культури Марія Мах, і кандидат філологічних наук Віктор Яручик.

Під час літературної академії підкреслювалося, що Микола Жулинський – один із тих наших краян, які завше репрезентуватимуть світу Україну, її нездоланну життєдайну сутність. Саме він, тільки-но дихнулося вільніше під час горбачовського періоду, наче відчуваючи, що завтра може виявитися зовсім інший політичний клімат, встиг зробити те, що може характеризувати його перш, ніж навіть подвижницька праця в парламенті, на посадах віце-прем’єра, директора Інституту української літератури імені Тараса Шевченка, голови Шевченківського комітету, президента Волинського братства. Він повернув Україні імена її духовних подвижників, письменників, які за умов російсько-більшовицької імперії своїм словом і жертовним трагічним життям довели, що «не вмирає душа наша, не вмирає воля» (Тарас Шевченко). І це теж Подвиг, завдяки якому ім’я самого Миколи Жулинського назавше в історію буття нашого народу, що засвідчила його книга « Із забуття – в безсмертя», яка побачила світ уже знакового 1991-го, коли розпочався новий відлік у літописі України. Як і згодом інші книги, навіть самі назви яких промовисті: «Вірю в силу духа» (1999), «Подих трього тисячоліття» (2000), «Заявити про себе культурою» (2001), «Слово і доля» (2002, 2006), «Олег Ольжич і Олена Теліга» (2001), «Духовна спрага по втраченій батьківщині» (2002), «То твій, сину, батько!.. Українська душа – на Голгофі ХХ століття» (2005), Відстані» (2006), «Він знав, як много важить слово» (2008), «Моя Друга світова» (низка публікацій у газеті «Слово Просвіти» впродовж 2010 року). І ще один карб назавше засвідчує місію Миколи Жулинського: передовсім завдяки йому (ідея, сприяння, конкретна праця) вдалося відродити найперший український вищий навчальний заклад – Острозьку академію.

Учасника академії «Слово і доля Миколи Жулинського», зауважували, що, зважаючи на нинішні політичні реалії в Україні, він, «розіп’ятий на хресті політики» (так характеризував Володимира Винниченка), мусить перейняти довгожительську естафету від свого батька. Адже Микола Жулинський – з тих, хто, процитую Івана Франка, знає , «як много важить слово», для кого слово, доля, України – в одному синонімічному ряду.