Ева Пурпуровська: "Краса і світло – в серцях звичайнісіньких людей: варто тільки шукати"

27-28 червня з 21 до 04 години відбудеться унікальна мистецька подія - арт-шоу «Ніч у луцькому замку - 2010». Гостями свята буде, зокрема, україно-ірландський гурт Dark Patrick. Учасниця гурту Ева Пурпуровська погодилась дати інтерв'ю кореспонденту Westua.net.

Можеш не вірити в Казку, але ти в ній живеш…. А повірити легше тоді, коли зустрічаєш людей, які творять красу, випромінюють світло, дарують тепло.

З нетерпінням чекаю арт-ночі у Луцькому замку, адже цьогорічні гості - гурт "Dark Patrick" («Темний Патрік») - Ева Пурпуровская і Пол Чілтон. Вони зібрали кращі з українських та кельтських народних традицій й створили зовсім новий жанр музики.

Моя розмова з Евою – про музику, яка надихає і зцілює, про Україну та Британію, простих і щирих людей, про красу і світло… і, звісно, про Темного Патріка. Хто ж він?

- Темний Патрік - це герой ірландських легенд, якого вважають реальним персонажем. Він мешкав в горах, обробляв картопляне поле, не мав освіти, але був таким мудрим, що найвищі судді і королі запрошували його вирішувати свої справи. Але він був настільки щасливий, що йому не потрібні були слава, влада й багатство, й з задоволенням допомагав бідним людям.

- Значить благодійність – частинка і Вашого життя теж?

- Ми з Полом (дослідником фольклору і талановитим музикантом) працювали в благодійній організації. Саме для цього Пол і приїхав в Україну. Він хотів займатися благодійністю, а також спробувати поглянути на світ іншим зором, а не очима англійця-обивателя середнього класу. Ми працювали з вуличними дітьми, в інтернатах, з молоддю з проблемних родин, допомагали інвалідам. Пол також допомагав київській онкологічній дитячій лікарні. Коли зустрічалися з молоддю, я співала і грала на бандурі. Пол теж співав зі мною, грав на фортепіано та гітарі. Так і познайомились. Потім вирішили працювати разом, незалежно від будь-яких організацій.

- Ви багато подорожували разом….?

- …..і збирали український фольклор, знайомились з народними майстрами. Пол придбав українську волинку (дуду або козу) у Михайла Тафійчука - майстра з Карпат - і почав вчитися на ній грати. Тоді ми почали грати українську музику: я на академічній бандурі (а також спів), а Пол - на гітарі. Займалася з Полом співами, а також навчила музичній грамоті. Так ми поїхали гастролювати до Великої Британії, де всюди грали українську музику. Нас з радістю приймали, зали були переповнені, незважаючи на те, що не було майже ніякої реклами. Тоді в нас ще був скрипаль - Микола Іванов, який зараз грає в групі "Рун". Під час гастролей ми познайомилися з кельтськими арфістами, скрипалями, вістлерами, побували на майстер-класах і концертах, спілкувалися з культурологами та етномузикознавцями, знайшли багато матеріалу з кельтського фольклору, придбали деякі музичні інструменти. Кілька років ми вчилися, досліджували. Я також придбала старосвітську бандуру і вирішила поєднати техніку гри на бандурі з технікою гри на кельтській арфі (вони дуже подібні), а також створити такий собі міжнародний синтез. Ось так в 2008 році й з’явився гурт "Dark Patrick".

- Де ви виступили вперше?

- В день мого народження, 7 червня, на фестивалі "Срібні струни" біля Черкас. Потім ми деякий час працювали зі скрипалем Дмитром Дановим. Але треба було рухатися далі. Реконструкцією старовинних мелодій ми не вдовольнялися. Хотілося творити, створювати щось нове, експериментувати, поєднувати на перший погляд несумісне.

- Розкажіть про Ваші авторитети у мистецтві?

- І мені, і Полу подобається етнічна музика будь-якого народу, зокрема індіанська, африканська, східні азіатські мотиви, українська, кельтська, карело-фінська. Найбільші авторитети - дідусі й бабусі з сіл. Я дуже люблю творчість бретонського (кельтська частина Франції) арфіста Алана Стівела. Обидва закохані в творчість Віктора Цоя, Калинов мост, Боба Ділана, Pink Floyd, Doors, Otis Redding, Howlin Wolf, Willie Dixon, Девід Боуї, Silly Wizard, Planxty. Слухаємо реггі, даб, блюз і взагалі купу різної музики.

- Наскільки великий інтерес до української музики за кордоном? Ви без реклами збирали переповнені зали у Великобританії - чи можливо таке нині в Україні?

- Закордоном взагалі дуже великий інтерес до будь-якої етнічної музики, world music. Там багато фестивалів на концертних майданчиках. Також в такому стилі можна грати в будь-якому пабі або ресторані. Є люди, які цікавляться культурою різних народів й організовують концерти. Коли ми приїхали, то грали на дні народження й на вулиці, і там нас запрошували організовувати концерти й грати в ресторанах, пабах. Робити рекламу було вже пізно. В Англії все організовується МІНІМУМ за півроку, а ми мали лише місяць, тому обмежувалися кількома постерами, а одного разу - рекламою на місцевому радіо. Організатори не очікували великої кількості глядачів; робили це, тому що їм подобається, і були вражені, коли приходило повно людей. Ресторани пропонували стільки грошей, скільки ми бажаємо. Отже, музикантам там значно краще. Під час концерту ми навчали глядачів танцювати український танець "Аркан", а вони танцювали ірландські танці під українську музику. Дуже цікавилися українськими музичними інструментами, зокрема бандурою. Мені й зараз пишуть з різних куточків світу люди, які бачили на YouTube відео, де я граю на бандурі, що вражені цим інструментом, і хотіли б придбати й навчитися. Майстрам музичних інструментів, яких закордоном дуже багато, дуже цікаво. Я не думаю, що зараз це все можливо в Україні. Етнічна музика, world music, тут не популяризується на такому професійному, серйозному рівні, як закордоном. Приділяється увага лише брендам, поп-музиці. Це не тому, що українці нічим не цікавляться, а тому що не вкладають гроші в інші жанри, в інші гурти. Фестивалі досить бідні, звукове обладнання посереднє. Звичайно, тут ще й економічна ситуація складна, тому немає різноманітності. Для розвитку гурту потрібна хороша реклама, звукове обладнання, затишні концертні майданчики (бажано саме для такого музичного стилю, як це роблять в Англії або Ірландії). Цього в Україні поки немає.

- Ви берете участь у суспільній роботі - як цьому допомагає музика?

- І я, і Пол феміністи. Я перекладаю статті про права й утискання жінок, про насильство. Нещодавно написала статтю в міжнародний гендерний журнал про ставлення до жінки в музиці. Пол підробляє вчителем на курсах англійської, і іноді влаштовує там заняття на гендерну тематику, говорить про права жінок. Адже з гендерною освітою в Україні дуже погано. Як ми використовуємо це в музиці? Шукаємо давні пісні про жінок і їх життя. Наприклад, «Riddles» - це пісня про трьох мудрих сестер, що перемогли диявола, відповівши на всі його хитрі питання. А в "Царіграді на базарі" - пісня про те, як дівчину продали в турецьку неволю, але за неї заступилося море, потопивши турецькі кораблі, й викинувши її на рідну землю живою й здоровою. Також ми уникаємо всіляких стереотипів у нашій творчості (навіть у вбранні на сцені), не поділяємо творчість на чоловічу і жіночу… Про це можна багато говорити :)

- Що надихає?

- Натхнення приходить від того, що ми бачимо навколо. Особливо надихають знайомства в інших містах, селах, краях з простими, але гостинними й щирими людьми. Спілкування з людьми найбільше надихає. Подобається спостерігати за життям різних людей, відчувати на собі їх проблеми, хвилювання та радість, пропускати все це крізь своє серце, розпитувати їх, підтримувати у тяжкі часи, а потім співати про це, відчуваючи все глибоко й щиро. Тому всі пісні з нашого репертуару на побутову й соціальну тематику, про життя звичайних, простих людей, війну, рабство, бідність, життєві негаразди і разом з тим, в них є величезна радість життя і бажання жити. Ось так народжується краса і світло. Їх знаходиш в найбідніших оселях, в серцях звичайнісіньких людей, які лише здаються такими, а насправді приховують в собі мудрість, жагу до життя та доброту, які були в Темного Патріка. Варто тільки шукати.

Інтерв'ю брала Інна Батенчук.

Фото Олексій КУДЛА (взяті з сайту www.darkpatrick.com)