Радониця: християнське свято чи язичницький спадок?
Ой, файні люди, хапайте бамбетлі, бо Радониця – то день, що гріє душу молитвою за померлих, але й товче голову питаннями: а чи чисто християнська то забава? Хтось гайдає на кладовища з пасками, хтось горілку на могилки несе, а церква каже: моліться, а не жертвуйте. Гайда розбиратися, звідки та Радониця взялася, що в ній від Христа, а що від язичників, і чи не гепнеться віра від таких звичаїв!
Звідки ноги ростуть: язичницьке коріння Радониці
Радониця – то не новина, а стара-престара традиція. Ще до хрещення слов’яни мали дні, коли вшановували покійних, гадаючи, що душі предків гайдають до живих. Весна, коли природа оживає, була файним часом для таких гулянок: їжу на могилки, пісні ритуальні, жертви – усе, щоб задобрити духів. Сама назва «Радониця» від «радість» іде, бо предків вшановували з усмішкою, як кумів на гулянці.
Коли християнство прийшло, церква не стала ламати той звичай, а пришила його до свого календаря, як ґудзик до вишиванки. Радоницю закріпили на вівторок після Фоминої неділі – другий тиждень після Великодня, коли радість Воскресіння має гріти серце. Та чи змогла церква витравити язичницький дух?
Що каже Біблія про поминання?
Християнство велить молитися за померлих, але не про горілку на могилах, а про духовне. У Біблії чітко сказано:
«Бо коли ми віруємо, що Ісус умер і воскрес, то так і Бог приведе з Ісусом померлих у Ньому» (1 Солунян 4:14). То про надію на воскресіння, а не про трапези на кладовищах.
А ще Старий Завіт гримить проти язичницьких штук:
«Не звертайтесь до мертвих і до чарівників не ходіть, і не доводьте себе до опоганення через них. Я Господь, Бог ваш» (Левит 19:31).
Виходить, ритуали, що пахнуть жертвоприношенням, – то не по-християнськи. Молитва – так, а от яйця-паски на могилках – уже халепа.
Як нині святкують: мішанина віри й звичаїв
Сьогодні Радониця – як файний пляцок із різними начинками: є християнське, є язичницьке. У церквах правлять панахиди, моляться за душі – то по-Божому. Але народ гайдає на кладовища з кошиками: хто яєчка лишає, хто горілку ллє, хто вареники кладе, гадаючи, що то душам на радість. Церква ж морщиться, як ґазда на кислу наливку, і каже:
«Померлим молитва треба, а не обід!»
Такі звичаї – чисто язичницькі, бо нагадують жертви духам. Священники гудять, цитуючи апостола Павла:
«Усе мені можна, та не все на пожиток. Усе мені можна, але ніщо не повинно брати мене в полон» (1 Коринтян 6:12). Мовляв, робіть, що хочете, але не вертайтеся до поганських забав.
Чому Радониця – не зовсім християнська?
Радониця – то не чисте християнське свято, бо товчеться в ній язичницький дух. Церква зробила з неї день молитви, але народні звичаї – їжа, горілка, трапези на могилах – суперечать Біблії. Душі не потребують вареників, їм молитва і Божа милість до вподоби.
Більше того, Біблія не велить виділяти один день для поминання, а закликає молитися завжди:
«Отож, перше над усе благаю чинити молитви, благання, прохання, подяки за всіх людей» (1 Тимофія 2:1).
Тож Радониця – то більше язичницька традиція, ніж Божа заповідь.
