У Прилісному, де ранки пахнуть свіжою росою, а сусіди діляться насінням, Сергій Балай знайшов спокій після фронту. Після 20 місяців служби він повернувся з травмою, але не здався – взявся за землю. Тепер його поле – це солодка кукурудза, обліпиха та фундук, які не тільки годують родину, а й дають сили жити далі. Як він перейшов від війни до ферми, і чому ці культури стали його вибором?
Хто такий Сергій Балай
Сергій Балай, 32-річний уродженець Прилісного, служив командиром взводу в 14 механізованій бригаді імені князя Романа Великого. Його служба тривала 20 місяців – від перших днів повномасштабного вторгнення. Він пройшов гарячі точки на Донбасі, де керував диверсійно-розвідувальною групою. Повернення до Прилісного відбулося після тяжкої травми, коли лікарі порадили уникати навантажень. «Я повернувся, бо земля чекала», – розповів “Суспільному” Сергій, сидячи на терасі свого дому, де тепер планує врожаї.
Як травма змінила життя Сергія Балая після служби у диверсійно-розвідувальній групі
Травма, отримана під час розвідки, змінила все. Сергій розповідає, як осколок пошкодив ногу, і тепер ходити довго важко.
«На фронті я був як риба у воді, а тепер – як дерево, що коріння пускає», – жартує він, показуючи шрам.
Після демобілізації він пройшов реабілітацію в Луцьку, де лікарі порадили зайнятися спокійною справою. Травма змусила переосмислити життя: від адреналіну боїв до тихих ранків на полі. Родина підтримувала – дружина Оксана допомагала з документами, а син Андрійко чекав тата з медалями.
Сергій Балай після 20-місячної служби займається вирощуванням солодкої кукурудзи
Вирощування солодкої кукурудзи стало першим проектом Сергія після служби. На 2 гектарах біля Прилісного він посадив гібридні сорти, які дозрівають за 70 днів. «Кукурудза – це як служба: треба доглядати щодня», – каже Сергій, показуючи золоті качани. У 2025 році врожай склав 5 тонн, які він продає на місцевому ринку за 15 грн/кг. Це не тільки дохід, а й терапія – робота на свіжому повітрі допомагає забути фронтові кошмари. Кукурудза стала символом нового життя, де замість пострілів – шелест листя.
Чому Сергій Балай обрав обліпиху та фундук після повернення з фронту
Обліпиха та фундук – невипадковий вибір. Обліпиха, яку Сергій вирощує на 1 гектарі, багата вітамінами і добре росте на волинських ґрунтах.
«Після травми я шукав щось корисне, обліпиха – як ліки від всього», – пояснює він, збираючи ягоди, які продає за 50 грн/кг.
Фундук на 0,5 гектарах – це довгостроковий проект, бо дерева плодоносять через 3 роки. Сергій обрав їх через низькі витрати на догляд – ідеально для людини з обмеженими можливостями. «Фронт навчив планувати на роки вперед», – додає він, доглядаючи саджанці.
Історія ветерана: як Сергій Балай почав нове життя у селі Прилісне
Історія Сергія – це про переродження. Після служби він отримав грант від держави на 150 тисяч грн для ветеранського бізнесу, який вклав у насіння та інструменти. У Прилісному, де сусіди допомагають один одному, він знайшов підтримку – односельці ділилися досвідом вирощування.
«Від диверсанта до фермера – це мій новий бій», – сміється Сергій, показуючи перші банки варення з обліпихи.
Його справа надихає інших ветеранів: вже двоє друзів по бригаді планують подібне. Нове життя в Прилісному – це не кінець, а початок, де земля лікує рани.
Чому історія Сергія надихає
Сергій Балай показує, як після війни знайти мир. Якщо ви ветеран або шукаєте натхнення, завітайте до Прилісного – там, серед кукурудзи та фундука, росте надія. Його шлях – це урок, що життя триває, і кожна рослина – як перемога.
