Неділя, 18 Січня, 2026

З Волині до безсмертя: історія життя і подвигу молодшого сержанта Андрія Іщика

46-річний мешканець Маневич Андрій Іщик у травні 2023 року добровільно став на захист України у складі 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила. Лише два місяці потому він загинув на Донеччині під час мінометного обстрілу. Його життя — приклад мужності, любові до родини та відданості Батьківщині.

Йому було 46. У травні 2023 отримав повістку, пройшов навчання, а вже в липні його життя обірвав уламок міни під Бахмутом. Для родини Андрій Іщик був передусім добрим чоловіком і турботливим батьком, а для громади — ще одним Героєм, який віддав життя за Україну, – пише видання “Нова доба”.

— Він завжди був чесним. Ніколи не терпів обману, — починає розповідь дружина Людмила. Вона працює медсестрою у Маневицькій лікарні, а тепер залишилася одна з двома синами.

Старшому, Сергію, 19. Він навчається у Київському політехнічному інституті. Молодшому, Максиму, 14. Хлопець ходить у дев’ятий клас місцевого ліцею.
— Батько завжди казав їм: «Головне — залишайтеся людьми».

Андрій виріс у Маневичах, навчався у школі №2. Після строкової служби в армії пішов працювати у колонію №42. Там прослужив понад п’ятнадцять років.

Коли росія розпочала повномасштабне вторгнення, він першим пішов до військкомату. У територіальну оборону його тоді не взяли. «Чекай», — сказали. Він чекав. І дочекався повістки у травні 2023 року.

Його зарахували до 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила. Місяць навчався на полігоні у Рівненській області. Потім — фронт.
— Нам казав, що перебуває у Львівській області. А сам був під Бахмутом, — згадує дружина.

24 липня, у селищі Північне Бахмутського району, Андрій загинув під час мінометного обстрілу. Смертельний уламок влучив у голову.

«Це сталося занадто швидко», — кажуть рідні. Травень — мобілізація. Липень — смерть.

27 липня Маневичі прощалися зі своїм земляком. Труну несли вулицями селища. Люди ставали на коліна, жінки хрестилися, чоловіки мовчали. У Свято-Воскресенському храмі відслужили панахиду. На кладовищі пролунали три постріли почесної варти, заграв Гімн України.

На похороні були побратими, друзі, односельці.

Мати Андрія, пані Надія, мовчала більшість часу. Лише повторювала: «Синку… Синку…».

Удова Людмила зізнається:
— Найстрашніше — пояснювати дітям, що батько більше не повернеться. Але я знаю: він хотів, щоб ми трималися. І ми будемо.

…У пам’яті земляків Андрій залишився тихим і світлим чоловіком, який завжди тримав слово. Тепер його ім’я навіки серед Героїв.

Нікітін Максим
Нікітін Максимhttps://westua.net/
Розробка сайтів: Wordpress та OpenCart. SEO: просування сайтів в Google. Тел.: 095 137 36 80

Новини у Луцьку: