Китай – це не Польща чи Канада, куди наші їдуть тисячами. Але, повір, українців у Піднебесній вистачає! Офіційно кажуть про 5-10 тисяч, але це без урахування тих, хто приїхав на пару місяців чи не світиться в статистиці. У 2010-х, наприклад, згадували навіть про 50 тисяч, бо тоді ще враховували нащадків емігрантів із Маньчжурії. Але зараз – скромніше, хоча все одно наші люди є всюди: від Пекіна до Шанхаю.
Які основні способи доставки товарів з Китаю?
Як наші туди потрапили?
Українці в Китаї – не вчорашня тема. Ще у 17 столітті, наші козаки через торгівлю чи війни добиралися до Пекіна. Уявляєш, навіть церкву православну там збудували! Але справжній рух почався в 1890-х, коли Російська імперія взялася за Китайсько-Східну залізницю. Тисячі українців із Полтави, Чернігова, Харкова поїхали працювати в Харбін. Там була ціла українська тусовка: свої школи, хор, газета “Маньчжурський вісник”. У Шанхаї в 1930-х жили емігранти, які тікали від совєтів, – десь 250 душ.
Після 1949 року, коли комуністи захопили Китай, багато наших або розчинилися серед місцевих, або звалили в Австралію чи Америку. Але слід залишився – у Харбіні досі є старі будинки, де жили українці.
Сьогодні: чому Китай?
Зараз українців у Китай тягне не залізниця, а можливості. Після 2014 року, коли в Україні стало гаряче, багато хто почав шукати, де б заробити чи повчитися. Китай дає стипендії на навчання – і це прям магніт для студентів. Плюс робота: англійська, модельки, танці, бізнес. А ще – цікавість. Жити в країні, де все інакше – від їжі до метро, – це як челендж із зірочкою. Хтось їде за бабками, хтось – за пригодами, а хтось просто хоче побачити Велику стіну наживо.
Чим живуть українці в Китаї?
Робота: від класів до подіумів
Найпопулярніше заняття для українців у Китаї – це вчителювання. Англійська в Піднебесній у пошані, і наші часто йдуть у школи чи садочки. Зарплати – від 5000 до 15000 юанів (700-2100 баксів), що для Китаю норм. Правда, багато хто працює “по-чорному”, видаючи себе за носіїв мови. Історія з життя: один хлопець із Києва розповідав, як пів року вчив дітей у Гуанчжоу, прикидаючись канадцем, поки директор не спалив його український паспорт. Сміху було!
Ще українці – зірки шоу-бізу. У Шанхаї чи Пекіні постійно шукають іноземців для реклами, кліпів чи навіть масовки в кіно. Наші дівчата-моделі – нарозхват, бо “слов’янська зовнішність” у Китаї – це вау. Є й бізнесмени: хтось возить українські продукти, хтось відкриває кафешки. Наприклад, у Шанхаї є місце, де подають борщ, – і там завжди аншлаг.
Житло: де туляться наші?
Жити в Китаї – недешево, особливо в мегаполісах. У Пекіні чи Шанхаї за однокімнатну хату в нормальному районі викладеш 3000-6000 юанів (400-850 доларів). Багато українців знімають квартири гуртом або туляться в гуртожитках, якщо студенти. Популярні райони – Пудун у Шанхаї чи Чаоян у Пекіні, бо там тусовки, іноземці й усе під боком.
Знайти житло – той ще квест. Буває, господарі косо дивляться на іноземців, а без китайської мови взагалі труба. Але наші не здаються – через WeChat чи знайомих усе вирішується.
Діаспора українців в Китаї: тримаємося купи
Українська громада в Китаї – це не як у Чикаго, де є офіційні організації й паради. Тут усе на ентузіазмі. У Пекіні, Шанхаї, Гуанчжоу є свої тусовки – люди збираються на пивко, співають “Червону руту”, святкують День Незалежності. У WeChat є чати, де можна знайти роботу, квартиру чи просто побазікати.
Раз на рік у Шанхаї влаштовують День вишиванки – усі вдягають сорочки, фоткаються на тлі хмарочосів і згадують дім. А ще наші люблять тусити в барах, де є хоч щось схоже на європейську кухню. Одна дівчина розповідала, як вони з друзями варили борщ у Пекіні, а китайські сусіди думали, що це “якийсь червоний суп із магією”.
Релігія теж об’єднує. У Пекіні є православна церква, куди ходять на Великдень чи Різдво. Там можна зустріти українців, поспівати колядки й відчути себе як удома.
Культура: як тримаємо своє?
Українці в Китаї – це не тільки робота й туга за домом. Вони ще й Україну просувають. Після 2014 року наші почали активно розповідати китайцям, хто ми такі. Бо раніше багато хто думав, що Україна – це десь у Росії. Завдяки діаспорі в Китаї з’являються виставки, концерти, лекції про нашу культуру.
Наприклад, у 2018 році в Шанхаї показували українські картини, а в Пекіні виступали кобзарі – китайці були в шоці від бандури! У кафешках, де працюють українці, можна знайти вареники чи голубці. А сало? Його возять із дому в чемоданах, бо китайське – “не те, братан”.
Що не так? Виклики життя в Китаї
Жити в Китаї – це не тільки круті фотки й екзотика. Перше – мова. Без китайської ти ніхто, а англійська працює тільки в містах. Друге – культура. Китайці – класні, але їхні звички, як-от плювати на вулиці чи їсти все з перцем, можуть вибісити. Третє – цензура. У Китаї нема Google, YouTube, Facebook – тільки їхній WeChat і купа обмежень. Відчуваєш себе, ніби в іншій галактиці. Плюс паперова тяганина: візи, контракти, дозволи. Без зв’язків чи знання мови це як біг із перешкодами. І, звісно, туга за домом. Борщ у Шанхаї – це круто, але мамин усе одно смачніший. Багато українців кажуть, що Китай – це тимчасово, бо душа рветься до України.
Чому наші їдуть в Китай?
Чому ж українців тягне в Китай? По-перше, бабло. Зарплати для іноземців – вогонь, особливо якщо ти в IT чи шоу-бізі. По-друге, досвід. Жити в Піднебесній – це як прокачати себе на 100 рівнів. По-третє, Китай – це ворота в Азію. Багато хто звідти їде в Японію, Корею чи Сингапур. А ще – просто цікаво. Хто не хоче побачити, як живе країна, де 1,4 мільярда людей, а все працює, як годинник? Для українців це шанс вирватися з рутини й спробувати щось нове.
Поради для тих, хто хоче в Китай
Якщо ти загорівся ідеєю поїхати в Китай, тримай шпаргалку від наших:
Вчи китайську. Хоч пару фраз, щоб не виглядати туристом.
Шукай своїх. У WeChat є групи типу “Українці в Шанхаї” – там усе розкажуть.
Май заначку. Життя в містах дороге, тож готуй хоча б 1000 баксів на старт.
Перевір папери. Китай із візами не жартує, тож усе має бути чітко.
Не парся. Китай – це інший світ, але якщо бути відкритим, усе буде ок.
Скільки українців залишиться в Китаї через 10 років? Хтозна. Більшість бачить це як пригоду на пару років – заробити, повчитися, погуляти. Але є й такі, хто вже купив хату в Шанхаї чи одружився з місцевою. Діаспора в Китаї, може, й не стане мегапотужною, але точно не зникне. Українці в Китаї – це як маленьке диво. Вони тримають Україну в серці, співають “Щедрик” на тлі хмарочосів і показують світу, що ми – незламні. І хай їх 5 тисяч чи 50 тисяч – вони роблять Китай трішки українським.
