Унікальні знахідки українського кіно 1920-х: віднайдені стрічки в наших краях
У Західній Україні, де шанують культурну спадщину, новина про віднайдення двох українських кінострічок 1920-х років викликала неабиякий розголос. Студенти Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Карпенка-Карого виявили в архіві рідкісні фільми, які вважалися втраченими. Ці знахідки відкривають нову сторінку в історії українського кінематографа.
Відкриття в архіві: як це сталося
Студенти-кінознавці Алік Дарман і Володимир Прилуцький, гортаючи архів студентських робіт, натрапили на плівки двох німих стрічок: “Трипільська трагедія” (1926) Олександра Анода-Анощенка та “Секрет рапіду” (1930) Павла Долини. “Ці плівки – контратипи, частина комплекту вихідних матеріалів фільму. Саме з них друкують позитивні, прокатні копії. Це унікальний випадок, бо якщо в інших фондах та архівах можемо знаходити позитиви, то комплект вихідних матеріалів до нас потрапляє вкрай рідко”, – зазначила керівниця фільмосховища Довженко-Центру Тетяна Деркач. Раніше вважалося, що ці фільми збереглися лише в російському Госфільмофонді.
Cтарі українські фільми: комедії
“Трипільська трагедія”: кривава історія в кадрі
Режисер: Олександр Анода-Анощенко
Рік: 1926
Виробництво: Ялтинська кінофабрика ВУФКУ
“Трипільська трагедія” – одна з найстаріших кінознахідок в Україні за останні роки, пояснює кінознавець Довженко-Центру Олег Оліфер. Фільм оповідає про Трипільський похід більшовиків 1919 року, відомий як “Трипільська трагедія” в радянських джерелах – криваву сторінку Української революції та Громадянської війни 1917–1921 років. Стрічка виконана в пригодницькому жанрі з численними перестрілками, бійками та баталіями за участю сотень статистів, кавалерії й артилерії. Особливо підкреслено жорстокість повстанців і їхні розправи над більшовиками.
“Фільм мав шалений успіх у глядачів через видовищність, але критики й кіновиробники дали йому низькі оцінки за натуралізм і бандитизм”, – додає Оліфер. Автор сценарію Григорій Епік згодом став жертвою сталінських репресій, засуджений і розстріляний “за участь у терористичній націоналістичній організації”.
“Секрет рапіду”: повернення Павла Долини
Режисер: Павло Долина
Рік: 1930
Виробництво: Київська кінофабрика
“Секрет рапіду” – це перший фільм Павла Долини в колекції Довженко-Центру й перша стрічка режисера, знайдена в Україні. Павло Долина, знаковий діяч 1920–1930-х, працював у Молодому театрі Леся Курбаса, “Кийдрамте” та “Березолі”. У 39 років він дебютував як кінорежисер і за п’ять років зняв вісім повнометражних фільмів, більшість із яких вважаються втраченими. Після критичної статті-доносу 1932 року в журналі “Кіно” Долина відійшов від ігрового кіно, а згодом очолив Театральний музей у Києві.
“Віднайдення ‘Секрету рапіду’ – довгоочікуване повернення для дослідників і глядачів. Це нагода переглянути український кіноканон і познайомитися з творчістю одного з ключових авторів часів ВУФКУ не лише через тексти кінокритичної і кінознавчої літератури”, – каже Олег Оліфер. Фільм розповідає про протистояння колективного й індивідуального, типове для радянського кіно того часу.
Нові українські фільми про війну, які варто подивитися
Значення знахідки для України
Ці стрічки, віднайдені в будівлі Кінотелекомплексу (Цех обробки плівки), – унікальний скарб. “Ми вже поставили в план сканування ці фільми. Тобто незабаром буде можливість переглянути ці унікальні знахідки”, – додала Тетяна Деркач. Для Західної України, де культурна спадщина – то святе, ці фільми стануть приводом згадати про велич українського кіно часів ВУФКУ.
Раніше ті ж студенти віднайшли стрічку “Карл Бруннер” 1936 року, що свідчить про їхній внесок у збереження кінематографічної спадщини. Відкриття “Трипільської трагедії” та “Секрету рапіду” дає змогу переосмислити історію українського кіно й повернути забуті імена до культурного обігу.
Чому це файно для наших країв
Ці знахідки – то не просто плівки, а жива історія, що оживає на екрані. У наших сторонах, де шанують традиції й пам’ять, ці стрічки грітимуть душу, нагадуючи про талант і стійкість наших кіномитців. Чекаємо на сканування й покази, щоби побачити, як виглядала Україна сто літ тому.
